Слон з піднятим хоботом —
цей лист до зірок.
Стрибаючий з води кит —
це послання з морського дна.
Ці образи — послання моїм снам.
Ці послання — мої листи тобі.
Грегорі Колберт народився в Торонто (Канада), в 1960 році. Вчителі в школі не помічали особливих талантів у майбутньої знаменитості, Грегорі також не виявляв особливої теплоти у своїх спогадах про наставників. Якось він заявив:
«Погані вчителі хороші тим, що вчать набиратися знань самостійно».
Основним джерелом знань для Колберта стали книги: він любив читати і весь свій вільний час проводив у шкільній бібліотеці.
Однак, якщо читання і дало якісь результати, то відразу цього помітно не було: школу Грегорі закінчив з атестатом далеким від відмінного, освіта продовжувати не став, а протягом кількох наступних років перепробував безліч професій ніяк не пов’язаних з творчістю.
На початку 80-х рр.. минулого століття молодий ще тоді Грегорі вирішив усамітнитися на якому-небудь далекому острові в Тихому океані і зайнятися письменницькою діяльністю.
Але на той час його мрії не судилося здійснитися, а в 1983 р. Грегорі прийшов до висновку, що безлюдний острів — не найкраще місце для творчості і вирішив відправитися в Париж. Після того як йому не вдалося добитися успіху в письменницькому справі, Колберт вирішив спробувати себе в якості режисера: їм було знято кілька документальних стрічок про проблеми, які переслідують сучасне суспільство.
Один з цих фільмів «На грані: хроніка СНІДу» («На порозі — СНІД хроніки»), який був показаний в середині 80-х на каналі «Discovery», номінувався на премію АСЕ в 1985 році.
Поряд з кінематографом Грегорі почав займатися і фотографією. У музеї Elysee (Швейцарія) в 1991р. відбулася його перша виставка, яка носила інтригуючу назву «TimeWaves» («Хвилі Часу»). Значного резонансу ця виставка не викликала, однак кілька колекціонерів, все ж зацікавилися роботами Колберта і пізніше надали йому фінансову допомогу.
З 1992 по 2002 рік у цивілізованому суспільстві Колберт не з’являвся. Як з’ясувалося пізніше, фотограф поставив перед собою завдання вивчити взаємини між людиною і тваринами зсередини. Колберт об’їхав майже весь «нецивілізований» світ, він побував в Бірмі, в Індії, в Єгипті, в Кенії, в Шрі-Ланці, в Намібії, в Ефіопії, в Домініці і ще в багатьох екзотичних країнах.
Йому довелося пристосовуватися до розпорядку понад 130 видів тварин, серед яких були кашалоти і кити, морські корови і морські крокодили, священні ібіси і королівські орли, журавлі та кречети, гепарди, рисі і леопарди, дикі африканські собаки, гібони, антилопи, а також слони . Після довгої відсутності, у 2002 році фотограф тріумфально відкрив свою нову виставку у Венеції.
Експозиція, названа «Попіл і сніг» («Попіл і сніг»), стала новим словом в подібного роду заходах. За своїм масштабом і охопленням виставка не мала собі рівних, вона займала 12600 м2 і була однією з найбільш великих експозицій, які належать одному автору, протягом всієї історії Європи.
У 2005 році виставка пройшла в Нью-Йорку. Для її проведення було спеціально зведено споруду під назвою «Музей кочового» (Бродячий музей). Ідея цієї споруди прийшла в голову Колберта ще в 99 році минулого століття.
«Мандрівний музей» після Венеції перекочував в Санта-Моніку, а через рік побував у Токіо, а на початку 2008 року прийшов в Мехіко-Сіті. Після закриття виставки в кінці квітня 2008 року були підведені підсумки. Виявилося, що виставка привернула увагу більше ніж десяти мільйонів відвідувачів, і це зробило її найпопулярнішою за всю історію прижиттєвих експозицій, що належали одному авторові.
Tequila
